Андрій Новак: Україна має визначитись із економічною стратегією

Агентство ElitExpert зустрілося з Андрієм Новаком — відомим економістом, політологом, громадським діячем, автором книги «Як підняти українську економіку» та головою Комітету економістів України, щоб поговорити про минуле, сьогодення та майбутнє нашої країни.

Нещодавно на одному з каналів говорили про те, що Україна за 2021 рік втратила 400 тисяч людей – це і надмірна смертність, і міграційні процеси… Ви погоджуєтесь з такими цифрами?

Стандартна різниця між народжуваністю та смертністю – 200-250 тисяч людей на рік. Якийсь рік трохи більше, якийсь – менше. Зараз так і продовжує коливатись з року в рік, тому вважаю, що 400 тисяч — це перебільшення. За останній коронавірусний період, коли більшість країн ввели жорсткі обмеження по перетину кордону і по перебуванню в країні, це нам допомогло, і зараз спостерігається невеликий трудовий потік мігрантів.

Як вплинула на економіку країни ситуація з пандемією та війною на сході? Це провал чи ми навпаки, згуртувалися?

Країна мобілізується, особливо у тих напрямках, де багато років або нічого не робилося, або робилось «на шкоду». Перш за все йдеться про оборонний сектор – і зовнішній, і внутрішній. Зараз, по-перше,  фінансування набагато більше, а по-друге, ми отримуємо вже восьмий рік досить серйозну зовнішню підтримку в оборонному секторі. Найбільша – це американська, але є і канадська, австралійська, європейська. Тобто, це допомога і фінансами, і різним озброєнням, і тренуваннями. Зараз інспекторів, які тренують за стандартами НАТО побільшало. Все це значно підняло оборонну здатність країни. Українська армія вже зовсім не та, яка була у 2014 році. Саме тому я впевнений, що Росія на нас не нападе. Вона розуміє, що отримає дуже серйозний удар у відповідь, який зворотною вібрацією може розвалити всю Російську Федерацію. 

Також у цьому році ми повертаємось до обсягів ВВП до війни – до показників 2013 року, навіть трохи більше.

Крім того, варто зауважити, що за ці роки Україна від російської агресії втратила біля 30 млрд доларів свого ВВП, але сама Росія втратила більше 200 млрд доларів! Якщо до війни проти України російська економіка була 8-ю у світі, то зараз вона 14-та – між Іспанією та Мексикою. Це – прямі економічні наслідки для Росії, їхньої війни проти України. Але зараз ми відновили ВВП 2013 року, а вони – ні, і ще дуже довго цього не зроблять. Для РФ економічні втрати важчі, ніж для нас. Бо, по-перше, воювати – це дуже дорого, утримувати захоплені території (Крим, ЛНР, ДНР) – також дорого. Плюс на Росію накладені міжнародні санкції – енергетику та оборону, тобто, біля чого їх економіка крутиться. Тому зараз у нас економічна диспозиція прямо протилежна.

Україну зараз часто звинувачують у тому, що вона несамостійна. Яку б ви надали оцінку зовнішній політиці нашої влади? Несамостійність – це така наша тактика?

Як казав Черчіль: «Немає постійних друзів, є постійні інтереси – власні чи національні». Чи Західній Європі зараз погано від того, що у них було зовнішнє управління після Другої світової війни американцями під знаменитим «планом Маршала»? Хіба їм зараз погано живеться? Найвищій рівень життя – саме у Західній Європі, навіть вищій, ніж у самій Америці. Це прямий результат зовнішнього, конкретно американського, управління, найбільш ефективної економічної і політичної системи. Тобто, фізично зруйнована після Другої світової війни Західна Європа сьогодні є найбільш розвиненою частиною світу з високим рівнем життя. Ще приклад – це Південна Корея чи Японія. Я думаю, що ніхто в Україні не відмовився від зовнішнього управління з такими результатами. 

Ми часто чуємо, що українці живуть в борг. Мовляв, ми постійно беремо кредити у МВФ. Як вважаєте, чи можемо ми якось обійтися без цього?

Тема співпраці з МВФ – одна з найбільш спекулятивних тем в нашій політиці. Можна підняти медійні архіви і, на прикладі наших політиків, які у різний період були у різних статусах — в опозиції чи при владі, подивитися їхнє ставлення до МВФ. Ви побачите, що в опозиції той самий політик б’є себе у груди і кричить «МВФ – це ярмо». А коли він же після виборів заходить у владу, то першим ділом біжить до МВФ. Коли нема що запропонувати суспільству, піднімаються спекулятивні теми – які найлегші для обговорення.

Тепер по факту. МВФ – Міжнародний валютний фонд, який був заснований багатими країнами, щоб формувати грошовий фонд і підтримувати слабкі країни за найнижчими відсотками. Слабким країнам важче залучати ресурс, а якщо вони його залучають, то залишають під великий відсоток, які роблять їх ще більш кризовими. Це і є кабала. Натомість МВФ створений для того, щоб слабким країнам давати гроші під малі відсотки,  підтримати їх та дати шанс вийти з економічної кризи. Найбільший донор МВФ – це США, а далі вже по величині економіки – це Великобританія, Німеччина, Канада, Франція, Японія. Гроші МВФ для кризової країни, якою зараз є Україна, це завжди найдешевші гроші, тобто за нижчі відсотки.

Для порівняння: коли Україна зараз випускає свої внутрішньої облігації чи зовнішньої позики, ми змушені обіцяти і платити, бо це – державний борг, це зобов’язання. Ми платимо відсотки у 2-4 рази вище, ніж відсотки МВФ. Тобто, ми будемо виплачувати по 10-12% облігацій, коли нам МВФ дає 1,5-3%? То де вигідніше брати гроші? Звичайно, у МВФ. Але ж МВФ ставить умови, коли бачить, що країна не виконує звичайних кредитних умов, де є термін угоди, відсотки і графік оплати. Якщо країна не справляється, тоді МВФ каже: щоб ви були платоспроможні, треба, щоб ваш бюджет мав невеликий дефіцит. Це наша умова, щоб ми вам дали найдешевші гроші. Єдина умова МВФ – безпечний дефіцит бюджету. Інших умов нема. Все, що інше, тільки тоді, коли країна сама нічого не робить. Тоді МВФ дає підказку: для того, щоб у вас був безпечний рівень дефіциту, зверніть увагу на доходну частину бюджету. Мовлял, тут ви наприклад недоотримуєте через корупцію чи контрабанду на митниці. Робіть шось із цим. А також вони дивляться на витратну частину бюджету. Наприклад, у вас чиновницький апарат роздутий — такого немає навіть у Америці, хоча американська економіка у 150 разів більша.

Насправді це те, щоб мала б робити сама країна за власної ініціативи. Але якщо країна нічого не робить або робить імітацію реформ, тільки тоді МВФ виставляє умови. Якщо хочете отримати дешеві гроші, то зробіть, щоб дефіцит був безпечним, не більше 3,5% ВВП. Що тут поганого? Ось і всі питання за так звану «кабалу» МВФ.

Як ви вважаєте, ми більше залежні від економіки, олігархів чи нашої політики?

Перш за все всі сфери нашого життя повністю залежать від економіки. Коли економіка погано працює, тоді погано фінансується армія, освіта, медицина, культура, спорт. Так само і навпаки — все залежить напряму від економічного стану країни. Чому українці виїжджають так масово за кордон? Тільки з однією метою – більше заробити за ту саму роботу.

Звичайно, якщо олігархат має вплив на загальні економічні процеси в Україні, то цей вплив завжди негативний, бо олігархат прагне до монополії. А монополія працює за принципом – максимальна ціна за мінімальну якість. Те, що ми зараз маємо і відчуваємо наприклад, на енергетичному ринку. Там кругом монополії. Монополісти розуміють, що споживачу немає, куди дітись, тому вони ставлять максимальну ціну та тариф, а якість газу чи сили струму сумнівна. Будь-яка бабуся скаже, що якість газу з балону впала: включаєш його, а він ледве жевріє.

Так що зараз президент поки-що став єдиним, хто реально почав хоч якусь боротьбу з олігархатом по факту. Закон проти олігархів прийнятий. Раніше попередні президенти такі рішення не приймали. Також він підняв монопольну ренту на користь економічного паспорта молоді. Це добре. Адже відбувся перерозподіл прибутків олігархів на користь дітей. Як це буде реалізовуватись – інше питання, але він запустив цей механізм боротьби з олігархатом. Попередні президенти тільки його плодили і підсилювали.  

Ми розуміємо, що важливо запустити сам процес. Але для того, щоб він почав дієво працювати, може пройти декілька років…

По-перше, для цього має працювати державна вертикаль. А ще нікуди не зникла агентура, яка працює за принципом – чим гірше, тим краще, або, як мінімум, саботує рішення.

По-друге, сама державна машина не працює. Вона забюрократизована і це ще йде з радянських часів. І ще плюс 30 років незалежної України. Тож одна людина не може все відразу змінити у всіх сферах, причому за короткий період часу.

Найслабше місце сьогоднішньої влади – це економіка. Всі ці проєкти безумовно позитивні, але це все витратна частина бюджету. Слабке місце нинішньої влади – вони не знають, що зробити із доходною частиною, як її збільшити, крім інфляційного ефекту.

Як вважаєте, що має зробити центральна влада для того, щоб нарощувати доходну частину – і державну і приватну?

Для цього треба почати з головного – країна має визначитись із економічною стратегією. У минулому році ми відсвяткували 30-річчя Незалежності України, але й досі незрозуміло, яку економічну модель розвитку ми обрали. Нема відповіді, а від цього і йдуть всі наші економічні проблеми. При найбагатшій за ресурсами країні в Європі, українці мають найнижчий рівень доходів серед всіх європейських країн. Ми на останньому місце за доходами –за заробітньою платою та пенсіями. Ми опустились нижче Молдови, де вже доходи на 5-8% вище, ніж у нас. А Молдова – країна без ресурсів, там тільки сади і виноградники. Питання – де ж ця «озонова діра»? Тобто, владі треба визначитись, ми будуємо аграрну економіку, чи індустріальну, чи постіндустріальну, чи сировинну, чи транзитну зону у центрі Європи… Поки не визначимося із цим, то через наступні 30 років ми будемо й надалі обговорювати, чи виживе наш пенсіонер і чи нам вдасться перенести наступний опалювальний сезон. Показовий приклад – Корея (Північна та Південна). Той самий народ, менталітет. Більш того, коли вони розходились внаслідок війни, всі економічні ресурси були у Північній Кореї, а Південна була жебрацькою частиною. Зараз у Північній Кореї люди працюють за картку на рис, а технікою Південної Кореї користується весь світ. Різниця у тому, що на півночі комуністична модель економіки, у Південній – ринкова і правильна.

Хто має визначити економічну модель розвитку? Вважають, шо у нас в Україні нема спеціалістів, мовляв, нам потрібні іноземці. Чи так це?

Це ще одна популістська тема, що у нас нема спеціалістів. За цей час скільки у нас вже було іноземців на найвищих посадах, навіть, міністри були (поляки, литовці, грузини). Тепер назвіть мені приклад позитивного результату від цих іноземців для України — хоч один. Немає такого. Наша 40-мільйона держава з високим рівнем освіти має своїх спеціалістів! Завжди треба пам’ятати, що рай в Україні зможе зробити тільки українець. Інші в цьому просто не зацікавлені.

Ви є відомим економістом, автором книги «Як підняти українську економіку», в якій запропонували модель формування конкурентоспроможної та високоефективної української економіки. Ця книга перевидавалася п’ять разів, причому перше видання вашої роботи вийшло ще 2005 року. Ви згадували, що її уважно вивчала політична еліта. Скажіть, хтось з них скористався хоча б якимись елементами вашого дослідження?

Поради беруться, але більше приватним бізнесом. Ось вони напряму «катають» те, що їм потрібно. Це ще одне підтвердження, що приватний сектор більш ефективний, ніж державний. Бо це своє. А чиновник розуміє, що він не назавжди на посаді, тож поки є нагода — набиває собі кишеню.

Як вважаєте, якою має бути економічна модель розвитку України?

Точно не сировинна. Бо зараз у нас так склалась ситуація, що нібито у нас сировинна економіка. Дешева сировина, дешевий аграрний продукт, метал, хімія — для всіх, куди ми експортуємо сировину. Тому явно не ця модель.

Можемо будувати транзитну модель, бо у нас вдале географічне становище у центрі Європи і вдалий перетин західних та східних шляхів. Але мене, наприклад, не задовольнить, якщо ми станемо транспортним хабом. Бо на цій моделі виграють тільки конкретні «точки», що будуть хабами, як Одеса та Львів, а не вся країна. Це можна розвивати, але не брати за орієнтир.

Аграрна модель теж не підходить. Аграрна країна — це завжди бідна країна з бідним населенням. Таким колись був В’єтнам, який мав рисові поля і все. Нашому аграрному сектору просто треба не заважати. У силу своїх природніх ресурсів і високій аграрній культурі, цей сектор буде розвиватись сам по собі. Його треба просто не чіпати.

Індустріальна модель — це те, що робив СРСР від свого існування: заводи, фабрики. Одним словом, гігантизм. Нібито нічого поганого, але нема результату для громадян. Адже, цей гігантизм будували на людських кістках. У радянські часи люди нічого не мали, окрім роботи. Тобто, ця модель — минулий день.

Залишається постіндустріальна модель — це вже ставка не на сьогоднішній день, а на завтрашній. Нам для «завтра» потрібні високі технології, які йдуть від наукових рішень. Ось це те, без чого не тільки держава, а й будь-який виробник не може обійтись. Ваш товар не буде цікавим, якщо він не високотехнологічний. Тому — це єдиний варіант економічної моделі для України.

Та як країні зробити постіндустріальну модель економічного розвитку?

У нас всі галузі та сектори економіки слабофункціональні, крім ІТ і фармацевтики. Ми маємо в першу чергу зайнятись підвищенням функціональності всієї економіки. Вона має 3 функції. Перша — це виробництво. Тобто, для початку треба виробити якийсь товар чи послугу. Друга функція — продаж із прибутком. Ну і третя — розподіл грошей. Так працює будь-яка економіка: виробив, продав, розподілив. У нас кожна із цих функцій малоефективна. Повинні бути нормальні ринкові відносини — на основі вигоди, попиту та пропозиції, але з регуляторною функцією держави. Тільки так ми зможемо вийти на постіндустріальний рівень розвитку.

Розмовляла Олена Овчиннікова

Фото: Сергій Ляшонок